 Василь Миколайович Сергієнко — український журналіст, поет, соціолог, громадський діяч, Герой України. (народився 23 квітня 1956 р.— помер через катування 4 квітня 2014 р., Черкаська область, Україна).
Значну частину життя прожив у Запоріжжі. Працював у обласних газетах Черкащини, Запоріжжя, писав для київських видань. Автор наукових праць із соціології, поетичних збірок. З 2009 року проживав у місті Корсунь-Шевченківський Черкаської області. Готувався до захисту кандидатської дисертації.
Був активним учасником Революції Гідності, взимку 2013—2014 років неодноразово їздив на Майдан Незалежності в Києві.
4 квітня 2014 року був побитий та викрадений з двору власного будинку у місті Корсунь-Шевченківський. Наступного дня тіло було знайдено за 15 кілометрів від міста у Виграївському лісі зі слідами жорстоких катувань.
Похований у місті Корсунь-Шевченківський Черкаської області.
У Запоріжжі на його ім'я перейменовано вулицю. Колишня вулиця Задніпровська отримала назву вул. Василя Сергієнка.
 На території Класичного приватного університету, при вході до інституту права імені В. Сташиса, 22 квітня 2017 року урочисто відкрито меморіальну дошку на честь Героя Небесної Сотні Василя Сергієнка, який велику частину свого життя присвятив служінню інтересам Запорізького краю, став частинкою душі кожного запоріжця. І запоріжці недаремно згадали і вшанували пам'ять цієї славної, відважної людини саме цими днями. Адже 23 квітня Василь Сергієнко святкував би свій день народження…
Пам'яті В.М.Сергієнка присвячений фільм "Через терни до небес", який сьогодні уже переглянули та обговорили учні 9АБ класів разом із вчителем української мови та літератури Макеєвою О.В. Запрошуємо всіх небайдужих українців переглянути цю стрічку та схилити голови в знак вшанування пам'яті учасників Революції Гідності та Героїв Небесної Сотні, одним із яких і був Василь Миколайович Сергієнко.
КРАЇНА, ЯКОЇ ЩЕ НЕМА
Моя країна. Та, якої ще нема...
Гаряче серце вірить в те, що буде.
Холодний мозок приска - мов, «катма»!
Гай, чи немарні наші й предків труди,
На ту державу, що душа тремтить назвать?
Дасть Бог дожить... Чи може, вже й полину
Кудись туди, аж ген - у високость,
Щоб і звідтіль клечати – «Україна».
І мариться, неначе й справді ближче,
Усе омрійне. Валиться тюрма,
І ожила, опалена боїщем,
Та край-країна... якої ще нема!
Василь Сергієнко |