П'ятниця, 16.11.2018, 20:20
Вітаю Вас Гість | RSS

Гуляйпільський колегіум "Лідер"

Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Сторінка психолога

   Поради психолога:

Адаптація п’ятикласників - рекомендації батькам, учням, учителям, єдині вимоги 

Пам'ятка батькам 5-класника

1. У ваших дітей переломний період, тому будьте особливо особливо спостережливі, уважні, уважні, терпеливі, небайдужі.

2. У 5 класі розширився об'єм з основних предметів, зросла кількість предметів, тому збільшується час для підготовки уроків.

3. Забезпечте вдале поєднання відпочинку, фізичної праці та роботи над уроками своїм дітям.

4.Програми включають більше теоретичного матеріалу, тому слід привчати дітей міцно завчати окремі правила з математики, укр. мови, географії, тощо.

5. Уважно стежте за рівнем виразного читання ваших дітей. Хай дома виразно читають усі тексти, що задано з різних предметів.

6. Заведіть дітей у бібліотеку, читальний зал не силою, але привчайте до повсякденного читання художніх книг, просіть їх розказати про прочитане.

7. Стежте за порадами вчителів, записаними в щоденниках та робочих зошитах.

8. Дбайте про те, щоб дитина навчалася бути охайною у всьому, включаючи бережливе ставлення до підручників.

9. Ніколи не поспішайте з висновками ні про дитину, ні про вчителя – прийдіть у колегіум, поспілкуйтеся з вчителем.

10. Намагайтеся придбати у сімейну бібліотеку різноманітні словники та довідкову літературу.

11. Пам'ятайте, що клас, де навчається ваша дитина, – ціле трьох колективів: дітей, батьків, учнів.Чим дружніші, цілеспрямованіші будуть ці колективи – тим в кращій атмосфері буде формуватись ваш хлопчик чи дівчинка. Це залежить від кожного, і від вас теж.

12. Не забувайте: дитину не слід карати за невміння, а терпеливо вчити, підказувати, радити, допомагати, підтримувати.

13. Керуйтесь у спілкуванні з дитиною правилом: найдієвіший засіб виховання – особистий приклад.

14. Дбайте про всесторонній розвиток вашої дитини.

15. Вмійте ставити себе на місце дитини.

16. Пам'ятайте: праця, зокрема навчальна, не приносить шкоди вихованню дитини, а бездіяльність – перший ворог.

Єдині вимоги до п'ятикласників

  1. Не перебивати інших на уроці, дотримуватися дисципліни. Недопустиме лихослів'я, образи, обзивання, штурхани, бійки, псування чужого майна та інші прояви насилля. Бути вихованим, дисциплінованим не тільки під час уроку та перерви, але й поза колегіумом. Ви - обличчя нашого навчального закладу.

  2. Виконувати вимоги вчителя до уроку: організований початок уроку:  на урок не спізнюватися;  все неохідне повинно лежати на парті

  3. Приходити на урок з вивченими домашніми завданнями. За відсутності в школі учень повинен дізнатися та виконати домашні завдання і бути готовим до уроку.

  4. Забороняється використання мобільного телефону під час навчально-виховного процесу (наказ №123 від 28.08.2012 “Про режим роботи колегіуму “Лідер”). На уроках мобільні телефони можуть лежати у портфелі у беззвучному режимі.

  5. Систематична робота над саморозвитком та самовдосконаленням.

Рекомендації вчителям п'ятикласників

1. Дотримуватися технології та етапів особистісно-орієнтованого уроку.

2. Організований початок уроку: на урок не спізнюватися;  все неохідне повинно лежати на столі. Спочатку цьому вчити учнів, пізніше – прохати, далі – наполягати.

3. Підкреслювати значимість матеріалу, який будете вивчати, і можливість використати ці знання в практиці життя.

4. Систематичне заохочування, мотивація до навчання, пізнавальної активності, очікування успіху від кожного п'ятикласника.

5. Уникати перевантаження дітей.

6. Зважаючи на труднощі переходу, у перший місяць навчання намагатися уникати оцінок низького рівня, щоб давати змогу учням 5 класу успішніше адаптуватися до предмету і стилю викладання вчителя.

7. Не поспішати оцінювати, доки не переконаєтесь, що учень може відповідати краще.

8. Відповіді учнів приймати переважно з піднятої руки.

9. Бажано на кожну оцінку вимагати щоденник.

10. Організований кінець уроку, коментування оцінок. Рефлексія.

11. Виховувати повагу учнів один до одного, хлопчиків до дівчаток (впроваджувати елементи прихованого тренінгу культури спілкування, сприяти етичному вихованню учнів)

12. На 25 хвилині уроку, за рекомендаціями лікарів та психологів, давати 2-3 фізичні вправи (фізкультхвилинка). Запропонувати учням сісти за партою так, як їм зручно для роботи.

13. Поступово привчати дітей ставитись правильно до критики та зауважень (треба не ображатися, а виправляти помилки. Це – дорога до успіху).

14. Вчителю не ставати в позицію жорсткого опонента. (Ви – дорослий, тому – мудріший, досвідченіший. Ви не можете допустити протистояння з дитиною).

15. Уникати конфліктів, йти на розумний компроміс з дитиною, щоб досягнути співпраці.

16. Класним керівникам повторити з учнями вимоги до ведення щоденника, довести до відома батькам та учням ці Єдині вимоги.

17. Урізноманітнити ритал прощання у кінці уроку: наприклад, замість «До побачення» побажати дітям успіху, дякувати за роботу на уроці.

18 Звертати увагу на зовнішній вигляд школяра – хвалити за охайність і акуратність.

19. Нагадати про відпочинок на свіжому повітрі під час перерви.

20. Нести заряд позитивних емоцій – цікаве й корисне на кожному уроці.

 

Консультація психолога:

Морально-психологічна підтримка населення в особливий період на території області

    Значну увагу психології поводження в умовах екстремальних ситуацій необхідно приділити зараз, формуючи морально-психологічну готовність населення при введенні стану особливого періоду на території області.

      Останнім часом, у зв'язку з подіями на сході України, зберегти максимально можливий спокій в неспокійний час. Перше питання, яке треба задавати собою: «Що я можу зробири тут і зараз. Що від мене залежить?»Відомо, що від страху і паніки в екстремальних ситуаціях людей гине більше, ніж від реальних пошкоджень. Зараз багато людей переживають стрес, зростає агресивність, ускладнюються стосунки. Тривога та напруга дорослих передається їх дітям, тому намагайтеся відсліджувати свої емоції, усвідомлювати їх та керувати. Якщо ви будете дотримуватися цих простих порад, і не тільки слухати, але й діяти згідно них, то ви зможете уникнути великої частини негативних наслідків для своєї психіки і тих, хто вас оточує.

      Насамперед треба зрозуміти і обрати свою стратегію реагування на події. Психоаналітик Карен Хорні виділяє 3 стратегії реагування в гострих стресових ситуаціях:
1. Підпорядкування - якщо я буду слухатися і робити те, що мені кажуть, то зі мною все буде добре. Що роблять люди з такою стратегією? Увечері пізно не гуляють, нікого не провокують, намагаються бути непомітними.                                                                                                                                                                                                   2. Агресія - конкретні агресивні дії, брати в руки зброю або зривати свою злість на близьких.
3. Ізоляція - зібратися і поїхати в більш безпечне місце, в інше місто, країну, або сторонитися, замкнутися, починати вживати алкоголь,тощо.
Коли людина вибирає яку-небудь стратегію, їй стає спокійніше. Люди, які прийняли рішення виїхати, ті, хто взяв зброю або підкорився, почуваються спокійніше тих, хто знаходиться в ситуації вибору.
       Що треба робити в нинішній ситуації на нашій території? Світовий досвід говорить про те, що кожному з нас потрібно:

  • Визначити «безпечні місця» ( Місця, де ви можете заховатися в екстремальних ситуаціях і зможете проявляти свої емоції) Створити карту таких місць і пройтися по маршруту вже зараз.

  • Визначити мінімум 5 «безпечних людей», на допомогу, приют, житло, ресурси яких ви можете розраховувати в екстремальних умовах. Домовитися з ними про те, що вони є ваші «Безпечні люди» (Наприклад, сусіди домовляються з сусідами перевіряти стан речей, чи немає завалів, і в разі потреби їх розібрати)

  • Приготувати тривожний чемодан. Воду, документи, одяг , засоби зв’язку, сірники, ліки, їжу тощо.

  • Навчатися засобам релаксації, управління емоціями, саморегуляції (релаксація, медитація, дихальна гімнастика, аутотренінгу, самодисципліні тощо). Це допоможе знімати внутрішнє напруження, попередити панічні атаки, збереже спокій, що є одним із головних засобів до спасіння.

  • Попередити панічні прояви навколо себе ( зуміти вичислити і ізолювати панікерів, паніка має характер зараження)

  • Повторити на практиці прийоми першої медичної допомоги.

Ось вам мої рекомендації, яких я сама дотримуюся і рекомендую іншим.
10 порад як зберегти спокій в неспокійний час
1. Перестаньте дивитися і читати новини. Я думаю вам вже давно зрозуміло, що тим, хто створює новини, потрібні емоції. Всієї правди вам все одно ніхто не покаже.
2. Відволікайтеся. Знайдіть собі заняття, яке вас відволікатиме. У Дейла Карнегі є чудова фраза "Будьте зайняті, це найкращі ліки".
3. Стати критиком. Жодну інформацію не приймайте на віру. Все піддавайте сумніву. Не вірте, поки не знайдете факти. Вірте тільки фактам. Модель така: Критика - Аналіз - Факти - Віра.
4. Тут і зараз. Як тільки починаєте впадати в паніку подумайте, а що відбувається прямо зараз, саме в цю мить. Дійте згідно ситуації. Ніхто нас не злякає так, як ми себе можемо налякати.
5. Творчість. Малюйте, пишіть, складайте вірші, вишивайте, плетіть і так далі. Потрібно відреагувати почуття, а творчість (сублімація) це найкраще, що може бути.
6. Говоріть про це. Є таке прислів'я "Не винось сміття з хати" так от, якщо не виносити сміття, то в хаті буде смітник. Якщо у Вас є з ким поділиться почуттями то діліться. Пишіть своїм друзям, спілкуйтеся, говорите про те що Вас тривожить.
7. Шукайте підтримку. Це в принципі продовження попереднього пункту, спілкуйтеся з тими хто Вас розуміє і може підтримати.
8. Спорт. Емоції живуть в тілі, і за допомогою тіла можна з ними впоратися. Немає кращого засобу ніж спорт, щоб впоратися із зайвим адреналіном. Пробіжка, віджимання, турнік, йога, тренажерний зал, аеробіка і так далі. Потрібно гарненько пропотіти!
9. Наводьте порядок. Позбавтеся від усього зайвого, перегляньте гардероб, наведіть порядок в гаражі, балконі, в комп'ютері.
10. Гумор. Це найкращі ліки, самий цинічний гумор у професій, які стикаються з питаннями життя і смерті (МНС, МВС, лікарі). Жартуйте, дивіться розважальні передачі. 11.Зверніться до психолога або психотерапевта. У колегіумі для вас працює психолог, готовий завжди надати допомогу, проконсультувати, провести заняття (у каб.№40).
                                                                                        Щастя вам і мирного неба над головою !

 

ПОГОВОРИМО ПРО КИШЕНЬКОВІ ГРОШІ У ДІТЕЙ  

    Чи варто дітям давати гроші? Скільки і з якого віку? Коли батьки дають дитині гроші, що їй при цьому треба говорити? Чи варто дітям давати гроші на місяць, сплачувати виконані доручення? Чи треба контролювати витрати дитини? Хто повинен давати гроші - мама чи тато? Якщо дитина зробила поганий вчинок, батькам варто перестати давати гроші? Ці запитання бентежать багатьох батьків. Спробуємо відповісти на них...                                                                                                                Чи давати дітям гроші на карманні витрати, для західноєвропейцев і американців з 1950-х — не питання. До речі, про досвід Заходу. Американські психологи вважають, що для дітей можливість витрачати гроші - це перш за все «гра у дослість», дуже важлива для становлення особистості, вживання в соціальну сферу.В США рекомендується така прив'язка витрат до віку дитини: у 6-7 років — $6 в тиждень, в 10 років — $10 і так далі. Вважають, що це навчить з дитинства вкладатися в особистий бюджет.                                                                                                                                                                                                                                                                  У Німеччині розмір кишенькових грошей закріплений законодавчо: у 7 років дитина повинна отримувати мінімум 1,5—2 евро в тиждень, 10-літні — 10—12, з 13 років — 20 євро, а з 15 років — 25—30 євро. В разі невиплати дитина може подати скаргу на «батьків» і їх оштрафують. Для нас така меркантильність — дикість, несумісна з душевними взаємовідносинами в сім'ї. Ну що ж, доведеться самим шукати «золоту середину» між бажаннями дитини і вашими фінансовими можливостями. І тут головне — не розмір кишенькових грошей, що виділяються, а ваша здатність навчити їх правильно витрачати.                                                                                                         І у нас вже більшість відповідає на нього позитивно. Але нас тим не менш турбує, як би при цьому чадо не виросло утриманцем, що ховається від життєвих турбот за батьківський гаманець. Хочеться думати, що наша передача допоможе вам навчити дитину раціонально поводитися з грошима, а за бажання — і свою трудову копійку заробити. Адже те, що сам «заробив», цінується незрівняно більше.                                                                                                                                                                               Кишенькові гроші — це засіб, який виховує у дітей самостійність, відповідальність ,а впевненість у собі. Із грошима необхідно навчатися поводи­тись правильно, вчитися розподіляти витрати, економити, батькам - підкріплювати повчальні розмови практичним досвідом. Не тільки розповідати, що треба економити, знати, на що і куди витрачати гроші, а й дозволи­ти купити щось самостійно, дати зробити вибір: що зараз купити важливіше, вибрати покупку, яка коштує дешевше, та заощадити гроші. Потрібно говорити з дитиною про цінність і корисність будь-якої речі. Пояс­ніть, що можна було б ще ку­пити на ці гроші. Порівнюйте, але не засуджуйте за покуп­ку, привертайте дитячу увагу і та інтерес до справді цінної та потрібної речі, поясніть її переваги. При цьому ви мо­жете сміливо висловити вашу думку про річ, яку купила ди­тина. Це не буде розглядатися як докір, а скоріше, як думка члена сім'ї.                                                                                                                                                                      Дитина ще змалку обов'яз­ково має вчитися планувати прибутки і витрати. Якщо її цього не навчити у дитинстві, то у дорослому житті їй дове­деться складно. Є багато жит­тєвих прикладів, коли молоді сім'ї нераціонально планують свій бюджет і постають пе­ред вічним запитанням: куди поділися гроші, коли найпотрібнішого не купили? Наш досвід поводження із грішми формує нас. Тому що раніше дитина навчиться правильно розпоряджатися грішми, то швидше вона сформується як особистість.              Від батьків залежить, з якого віку вони можуть дати гроші своїй дитині. Деякі до­шкільнята інколи вже мають свої кошти, наколядувавши їх на Різдво або отримавши у подарунок на день народження. Тобто зро­зуміло: що менша дитина, то менше треба грошей, і що старша, то навпаки. Якщо в 2—3 роки дитя канючить: «Хочу-у-у», вимагаючи іграшки і ласощі, а ви кожного разу поступаєтеся, будьте впевнені, що до 4—5 років вам поставлять ультиматум: «Купи, а то...». Покажіть дитині гроші, пояснить, що без них іграшку не дадуть. А оскільки гроші вам дають рідко, і «тільки за хорошу поведінку», то дарунки дитині купляються на тих же умовах.                             Кишенькові гроші не варто видавати раніше, ніж дитина піде до школи, тобто з 6—7 років. У школі дитя вперше включається в соціальні стосунки, де готівка — важливий атрибут. Поцікавтесь, чи мають гроші його однокласники, на що їх витрачають: це допоможе зорієнтуватися в потребах нащадка, адже малята не люблять надто відрізнятися від однолітків. Врахуйте, що кишенькові гроші — це те, що залишається понад витрати на проїзд, обід в шкільній їдальні. Дайте право самостійно розпоряджатися цим залишком, не нав'язуючи свою волю — черезмірний контроль викликає взаємне недовір'я. Школярам гроші треба починати давати на те, що необ­хідно, — проїзд у громадському транспорті, харчування у школі. Приміром, можна давати ще трохи на дрібні витрати: на ручку, зошит.  І дитина почуватиметься вільнішою — вона має трошки грошей у запасі.    При цьому необхідно чітко пояснювати, що ці гроші ви даєте на проїзд, на харчу­вання, проговорюючи необхідну суму, а не на жуйки, кока-колу, розваги тощо. Якщо батьки дають гроші не тільки на день, а, приміром, на тиждень, то так само тре­ба говорити, для чого вони це роблять, скільки грошей і на який термін дитина отримує. Спочатку нехай дитина навчиться витрачати гроші у межах зазначеної суми, планувати свої витрати. До речі, гарним показником того, наскільки адекватно ваша дитина ставиться до одержуваних від батьків грошей, є той факт, чи відкла­дає вона якусь їхню частину на подарунки близьким.                                                                                                                                                                                                                                                                                 Деякі батьки практикують оплату за гарні шкільні оцінки, хатню роботу, вважаючи, що це дисциплінує дитину, привчає її до по­рядку, дає мотивацію для гарних досягнень, наприклад, у навчанні, а отже — дає дитині самостійно заробити кишенькові гроші. Не можна стверджувати однозначно, що за виконані дитиною доручення та за шкільні досягнення батькам треба платити. Все залежить від стосунків у сім'ї. Можли­во, варто спробувати, але не можна робити з цього самоціль, інакше цей метод може обернутися на шантаж. Якщо дитина звикне до того, що вона отримує гроші за виконану роботу, то це вже не буде допомога по гос­подарству. Хатню роботу треба розподілити між членами сім'ї. Адже мамі ніхто не пла­тить за те, що вона варить суп, прибирає, миє посуд тощо. Виконання домашніх обов'язків — неуникне, і це питання від­носин між людьми. А тому краще не дава­ти за цю роботу грошей дітям, щоб вони до такого не звикали. Дитині все можна пояснити і домовитися з нею. Не варто також преміювати її за гарну поведінку і слухняність: це має бути не подвигом, а щоденною нормою. Якщо за певну роботу і платити, то у старшому віці, у 15—16 років, за умови довірчих стосунків з дитиною, і якщо виконана робота справді значна (при­міром, влаштування на роботу під час літніх канікул), і після попереднього обговорення, на що вона витратить ці гроші. Таке можна зробити, головне — подивитися, щоб дитина змогла сплану­вати свої витрати так, аби їй вистачило зароблених грошей на здійснення своєї мрії. Це і буде своєрідна практика до­рослого життя. Адже часто буває так, що батьки не дають дітям кишенькових грошей через те, що не довіряють їм, тому дитина, коли стає дорослою, і, наприклад, отримує свою першу зарплату, не знає, як із нею чинити. І витрачає все одразу. Перед тим, як давати великі суми на кишенькові витрати, треба зважити усі за і проти. Якщо батьки не впевнені, що дитина зможе зро­бити правильний вибір, то ліпше не дава­ти. Бо великі гроші — це спокуса. Одразу ж захочеться їх витратити: запросити друзів у кафе, пограти на ігрових автоматах або у казино, розважитись разом із компанією... До речі, якщо ваша дитина заробила влітку грошей і нічого не купила своїм батькам, а витратила все тільки на себе, це вже сиг­нал тривоги. Намагайтеся пояснити на про­стих прикладах, у чому вона не права. Тато працює? Так. Він заробляє гроші? Так. Він приносить їх додому і витрачає на всіх членів сім'ї? Так. Те ж саме робить мама. І дитина побачить, як відрізняється її по­ведінка від учинків тата або мами. Якщо ваша дитина заробила порівняно велику суму, треба разом подумати, на що її ви­тратити. Тільки не заміряйтеся при цьому на всі гроші, не намагайтеся вилучити їх і вкласти в сімейний бюджет. Дайте ди­тині відчути насолоду від чесно зароблених грошей.           Батьки повинні спрямовувати та кон­тролювати витрати кишенькових грошей дитиною. Спокійним тоном пояснювати, куди можна їх витрачати, питати, чи вистачило грошей, чому не вистачило, на що дити­на їх витратила. Кричати, вимагати звіту, звинувачу­вати дитину не варто, ос­кільки одразу порушуєть­ся рівень довіри. Коли дитина маленька, то слід у неї питати, на що вона витратила кошти, якщо ж у сім'ї росте підліток, то лише цікавитися, щоб він не думав, що йому не довіряють. Детально­го звіту вимагати не ба­жано.                                                                                                                                                                                                                               Не має принципового значення, хто забезпечує дитину грішми: мама чи та­то. Усе залежить від того, як заведено в сім'ї. Зви­чайно, батьки мають між собою домовитися. Щоб не вийшло так, що мама дає гроші зранку, а тато ввечері.                                                                                                                                                                  Багатьох батьків турбує якщо хлопець чи дівчина зробили поганий вчинок, їм варто перестати давати гроші? Навіть якщо так сталося, батьки все одно змушені дава­ти якісь гроші на найнеобхідніші витрати. Можна просто зробити деякі обмеження на певний термін, обговорюючи з дитиною вмотивованість такого вчинку.                                Бажано включати дитину в обговорен­ня сімейних витрат. Якщо дитина вступає в обговорення грошових питань із батьками, то піднімається у своїх очах на їхній рівень. Думка, що дитина грошей не заробляє, від­повідальності за сім'ю не несе, тому мати рівний голос у цих питаннях не може, — по­милкова. Розумний підхід — у міру дорослі­шання дитини вводити її в курс економіч­ного життя сім'ї. Крім того, щоб уявляти собі сімейні доходи, дитина має знати і про сімейні витрати, тому обговорюйте при ній, скільки коштують комунальні послуги, про­дукти, одяг, освіта.                                                                                                                                                      У дітях потрібно виховувати ставлення до грошей як до засобів, а не як до мети. Тому в сім'ї повинні поряд із матеріальними цінностями культивуватися нематеріальні. Усім зрозуміло, що гроші — це добробут. Але за гроші не можна купити щастя. Роз­повідайте про те, що є моменти в житті людей, які не коштують нічого з погляду їхньої матеріальної цінності, але необхідні будь-якій людині: тепло, любов, турбота, проведений разом час. Пояснюйте це вашій дитині, наводячи приклади не тільки вашої, але й інших сімей.                                                                                                                                                                                                                                                 І пам'ятайте, хоч скільки б ви виділили грошей своїй улюбленій дитині, бажано, щоб вона ніколи в них не відчувала потреби і вміла добре рахувати їх.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Варто починати давати кишенькові гроші дітям, коли вони підуть у школу.

Цих грошей їй має вистачати на проїзд, харчування у школі та деякі витрати на канц­товари.

Малятам давайте гроші 3—4 разу в тиждень, тинейджерам — щонеділі, а старшокласникам — 1—2 рази на місяць. При цьому не вказуйте, на що витрачати: хай дитина вчиться сама планувати свої витрати. І не робіть замах на першу зарплатню підлітка, інакше відіб’єте охоту заробляти

Не варто платити дитині за допомогу по господарству, адже вона не захоче потім нічого робити безплатно.

Дитина, якій батьки дають кишенькові гроші, має усвідомлювати, що батьки її ро­зуміють, довіряють їй.

Треба привчати дитину до раціональ­ного витрачання коштів на корисні речі спокійним тоном, без крику. Головне — не розмір кишенькових грошей, що виділяються, а ваша здатність навчити їх правильно витрачати.

Можна час від часу запитувати, куди дитина витратила гроші.

Укладіть з дитиною усну угоду про те, що станеться, якщо вона не так розпоря­диться грішми, і які проблеми у неї можуть виникнути.

Література:

1. Бєляєва О.Поговоримо про кишенькові гроші у дітей// /Психолог. - №17 (353) 2009. – с.29-31.

2. Романцов М. Гривни детям – не грушка?// Сегодня. – 6 лютого 2007. – с.12.


Криза середнього віку

 Друзі, давайте поговоримо про кризу середнього віку - період життя, коли ви робите дивні, непрактичні речі, наприклад, імпульсивно звільняєтеся з роботи, купуєте червону машину або кидаєте свою дружину, чоловіка.

У період приблизно з 37 до 45- 50 років (за Джонсом) у чоловіків і у жінок проходить начебто другий перехідний вік. Чи то ми сумуємо за минулою юністю, чи то закрадається жаль з приводу невтілених планів та втрачених можливостей… Словом «криза» позначають перехід від старого, звичного до нового, незвичного, від одного етапу життя до іншого.

Цей період може супроводжуватися як серйозною депресією, так і періодом надзвичайного росту. Суть в тому, щоб не пропустити момент, коли цей перехідний період починає переростати у депресію і вчасно цьому зарадити. Адже в цей час людина схильна спотворювати реальну картину життя, неадекватно перебільшувати негаразди. У будь-якому випадку, зазвичай він трапляється в результаті якихось важливих життєвих подій, наприклад, коли наймолодша дитина закінчує коледж або настає ваш ювілей, який оголошує всьому світу, що ви вступаєте в нову декаду; смерть батьків, різкі зміни в оточенні, тощо.

На думку психологів, переживають цю кризу в основному чоловіки, сильна стать раптом починає відчувати якийсь дивний неспокій та щось доводити в цей період. Вони можуть і критично оцінювати свою роботу, себе, хочуть мати вигляд успішної людини, навіть якщо їх досягнення не відповідають тому, на що вони сподівалися.

Жінки часто судять про своє життя, виходячи з серйозності своїх відносин, навіть якщо у них успішна кар'єра. Таким чином, в цьому віці, вони оцінюють свою роль дружини, жінки, матері або того й іншого.

Як же розпізнати кризу середнього віку?

Це енергетичний спад; різного роду болі; перепади тиску; депресія; апатія; порушення сну; болісне відчуття невідповідності планів і досягнень; внутрішнє напруження; невмотивована тривожність; душевний біль; відчуття втрати сенсу життя; метушня; невдоволення собою; розчарування в найближчих людях; неконструктивна, а то й зовсім безглузда поведінка; необачні вчинки…

Основна риса кризи - відчуття порожнечі і втрата сенсу життя. Ми раптом виявляємо, що не знаємо, куди рухатися далі, до чого прагнути.

Таким чином, з’являється необхідність все переосмислити, знайти нові орієнтири, цілі, так як старі вже застаріли і не відповідають нашим уявленням про себе. Звичайно, в залежності від того, яким вийшло наше життя, почуття в цій кризі бувають різні.

Ситуація переживань людини призводить до того, що звичні механізми адаптації вже не спрацьовують. Причому криза - це незадоволеність усіма сторонами життя. І якщо раніше були або неприємності на роботі, або сімейна сварка, і співчуття можна було знайти, відповідно, у дружини або у колег, то зараз може не влаштовувати ні робота, ні сімейна атмосфера, ні друзі… І людина шукає інші ресурси для заповнення порожнечі, шукає нові форми поведінки: з’являється неадекватність, жага розлучення, захоплення алкоголем, пошуки нової роботи, друзів. Чоловікові хочеться стати тим, ким він ще жодного разу в житті не був, - качком-суперменом, що знався на любові, Дон Жуаном, успішним бізнесменом.

І головна помилка цього періоду - те, що зміни людина шукає не в самому собі, а зовні. Не кожен розуміє, що криза середнього віку нам дана кожному для того, щоб зрозуміти, як багато наших проблем залежать від невдоволення самим собою. Тому ефективною допомогою є звернення до психолога, консультації спеціалістів.

«Кризова» людина виглядає так, ніби їй знесло «дах». І в такому стані вона намагається радикально змінити своє життя. Але це завжди ризик. Коли попереднє життя виявляється розбитим, ось тут і з'ясовується, що всі проблеми крилися зовсім не в старій набридлій дружині. У новій родині колишня ситуація дублюється, а разом з нею спливають старі проблеми, новий виток розчарувань, переживань, депресій. Від нервів, як відомо, всі хвороби. У тому числі і серцеві, які закінчуються білими халатами, а то й білими капцями.

Якщо у чоловіків "потрясіння" відбуваються в основному у свідомості, то у прекрасних дам все починається з фігури. У цей час жіноче тіло починає змінюватися, як і в перехідний вік. Перші зморшки і сиве волосся здатні увігнати будь-яку у глибоку печаль і змусити годинами безперервно просиджувати біля дзеркала, розглядаючи нову «деталь» образу. Тому часто криза середнього віку у жінок ознаменовується перетрушуванням гардеробу і навіть його заміною.

Засмучуватися з приводу цих змін, а тим більше намагатися бачити в них подих старості не варто. У 21 столітті не соромно в 40 виглядати на 25. Жінка завжди може взяти зовнішність у свої руки, знову зайнятися фітнесом, порадившись з тренером про специфіку вправ, які підійдуть її «новому» тілу. Якщо вам не цікаві тренажери і одноманітні рухи, можна звернути увагу на йогу, теніс, біг, басейн.

Чоловіки намагаються «повернути собі молодість» шляхом зв'язку з молоденькою. Зазвичай цей період «біса в ребро» триває кілька років, а потім виснажений коханець повертається в лоно сім'ї. Кризовий період пройдено, відносини з дружиною стабілізувалися і навіть зміцніли. Проте ці роки ще якось треба було пережити. Вважається, що в 80% випадків половина, що «вскочила у гречку» внаслідок кризи, повертається додому. Все-таки відбувається переоцінка цінностей, багато стає на свої місця. Але чи зможе друга половина прийняти і пробачити?

40 років чудовий вік - ми нарешті стали самим собою. І зараз ми дійсно щиро знаємо, чого хочемо. Якщо ви не можете зрозуміти, де ваш шлях, можна отримати допомогу у спеціаліста - психолога, і ми разом знайдемо сильні сторони, від яких можна відштовхнутися. Буває таке що дійсно треба щось змінити: професію чи свій зовнішній вигляд, а не позбуватися відразу сім'ї.

Якщо ви знайшли в собі ознаки кризи, то поставтеся до цього без паніки. Постарайтеся знайти час і можливість осмислити своє життя. Якщо в родині до ваших внутрішніх проблем поставилися без особливого розуміння, не варто драматизувати ситуацію і робити далекосяжні висновки. Краще подумайте, з ким би ви могли розмовляти про це (мама, друг, психолог). Постарайтеся відірватися від повсякденного аспекту і подивитися на своє життя в багатомірному просторі, не в чорно-білих тонах, а в усьому розмаїтті барв і відтінків.  Не бійтеся думати про себе, пам'ятайте, що пошук не лише важливіший за результат, а й значно цікавіший. Спокійно озирніться назад, проаналізуйте, чим вам неминуче доводилося жертвувати протягом життя.

У цей непростий для вас період дуже важливо частіше бувати на природі, подбати про фізичні навантаження та режим дня. Не намагатися «допомагати» собі спиртним, великою кількістю цигарок чи з'їдених цукерок. Продовжуйте виконувати свої професійні та сімейні обов'язки під девізом: «Роби, що мусиш, - і будь що буде».              Найголовніша порада: не квапитися гасити внутрішні проблеми зовнішніми змінами. Так, іноді варто змінити своє життя. Але тільки в результаті серйозних внутрішніх змін. Від себе не втечеш - в іншому місті, в іншій країні, в іншій родині все одно дістануть тебе невирішені психологічні та світоглядні проблеми. І ніщо не врятує - ні нова робота, ні друга вища освіта, ні подорожі, якщо ти так і не зрозумів, задля чого і кого живеш. Треба постаратися максимально зберегти стосунки і якщо вони вже не підлягають налагодженню, після цього вже щось змінювати. Але потрібно зрозуміти, чого ми хочемо. Криза середини життя - це коли ми частіше за все не задоволені самі собою. Потрібно лікуватися, займатися своїм здоров'ям вчасно, а не тоді, коли припече. І зрозуміти, що в 40 років ми дуже-дуже хочемо на ручки, нам дуже потрібні обійми. А ті, хто нас обіймає: батьки, донька, син, нова жінка або стара, теж потребують

Пошук
Календар
«  Листопад 2018  »
ПнВвСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Copyright colegium lider © 2018
Хостинг від uCoz